Открытие года

Михаил Шолохов "Тихий Дон"

Джон Толкиен "Властелин Колец"

Выходные под знаком Кольца.

Так хотелось бы обозначить одно воскресенье, которое я решила посвятить просмотру трилогии "Властелин Колец", снятую по одноименному роману Джона Толкиена (к стати, иногда пишут Толкин, но мне как-то привычнее Толкиен). А подтолкнуло меня к просмотру фильмов, которые я в свое время, когда они вышли, не видела, чтение первой книги - "Дружество Кольца". Взяла книгу у подруги. Книга долго лежала у меня в шкафу, поскольку фэнтези - это не мои предпочтения, но все таки дошла и до нее очередь. Начала читать - и мне понравилось.

Ясунари Кавабата "Снежная страна"

Этому автору присудили Нобелевскую премию по литературе в 1968 году. Как обозначили: "за писательское мастерство, которое передает сущность японского сознания".

Не знаю, определила ли бы я, японского автора текст или нет, если бы не знала заранее, но мне кажется, это можно сделать. Потому как именно писатели с этой страны пишут так, что ты сразу погружаешься в ту атмосферу. Так у меня всегда было, когда читала Харуки Мураками, было и с Бананой Йосимотэ. И в этот раз, с первых страниц "Снежной страны" Ясунари Кавабаты я "была" в той стране. Не до конца понятно, что именно автор хотел сказать в этом тексте, какой был подтекст. Потому как такого автора без "подковки" и не понять, а качественной критики в Интернете пока не встречала. Но сразу можно сказать, что эта повесть о любви.
О любви своеобразной, японской. Мужчина возвращается в маленький курортный поселок, где когда повстречал женщину Комако. Но в поезде он видит другую, Йоко, которая глубоко запала ему в душу. Она сопровождала смертельно больного человека. Как потом оказалось, больной - близкий Комако.
"... но почему-то теперь, когда она сделалась гейшей, ему было труднее заговорить о том, зачем он приехал". Гейшей стала Комако. Но почему к ней приехал Симамура - непонятно. Да и знал ли он вообще сам, зачем приехал. "И чем неудержимее, чем исступленнее стремилась к нему Комако, тем больше он изводился от собственного оцепенения, словно он лишь наблюдал за ней с какой-то звериной жестокостью, с хищной безжалостностью. Симамура не мог понять, почему она его так любит, почему стремится растворится в нем, войти в его душу. Но она входила, растворялась, проникала вся целиком, а он ведь, кажется, абсолютно ничего не давал ей, ничем не мог с ней поделиться... И еще было у него такое ощущение, будто он весь, до самого сердца, засыпан снегом..."
Как и все девушки слова, оброненные ненароком мужчиной, врезались Комако в память и причинили боль: "Ты сказал, что я хорошая, помнишь? Но зачем человек, который должен исчезнуть, говорит такие слова?... Не могу я забыть, как плакала от того, что ты мне сказал."
Любовь Комако для Симамура как креп - льняная пряжа, о чем понимаешь позже. Чтобы как-то отвлечься, Симамура едет в заснеженные места, где издавна изготовляли креп, который он очень ценил. "Оказывается, для нее [льняной пряжи, крепа] просто необходим холодный зимний сезон. В старину об этом говорили так: "Вытканный в мороз лен холодит в жару, приятен для тела и выражает естество мрачного холода и светлого тепла". Эти мрак и свет, холод и тепло, казалось, были и в Комако, сжимавшей Симамуру в объятиях. Ее тело и холодило, и вызывало в нем жалость своим жаром.
Такая пылкая привязанность, какую проявляет Комако, вряд ли будет длиться долго. Вот и крем тоже ведь изнашивается... Пусть эта ткань - произведение своеобразного искусства, пусть она долговечна - ее ведь можно носить пять-десять лет, а при бережном обращении и более, но и она постепенно приходит в негодность. А у любви нет и таких сроков, недолговечна она, любовь, ее век куда короче..."

Про Любоff/on

Кажется, под названием "Про Любоff" ничего интересного не прячется. Думается, опять слабенькая, как и название, мелодрама. Тем более, с Федором Бондарчуком в главной роли. Как по мне, он уже давно переслал работать на репутацию. Теперь думает, что репутация должна работать на него. Но с этого не всегда все получается. Так вот, захочется ли смотреть фильм под названием "Про любоff"? Думаю, нет. А зря. Это именно тот случай, когда название не говорит о том, что фильм - очень интересный. Хотя, в нем действительно о любви. Книга Оксаны Робски, по которой снят фильм, называется "Про любоff/on". Название интереснее и говорит о разностях между мужчиной и женщиной в восприятии того, что происходит. В одном случае это любовь, а в другом - к сожалению...

Москва, я люблю тебя

"Нью-Йорк, я люблю тебя", "Париж, я люблю тебя", а теперь уже и "Москва, я люблю тебя".
18 коротких историй от 18-ти режиссеров. Истории разные: хорошие и плохие, понятные и хоть в зуб ногой, грубые и наивные. Больше всего понравились истории "Королева", особенно как женщина красилась и переодевалась в машине. "Таксист" - знаковая. Также - "Скрипач" - ты или тебя. К стати, в новелле "Высотка", в которой снимался Федор Бондарчук, нестыковочка вышла. Мужчина, который подглядывал за людьми, вроде натянул, хоть и с трудом, майку, а потом опять показывают, что она под руками застряла.
Созвездие актеров и режиссеров - это да, внушительное.

Хроники Нарнии

Когда хочется праздника - самое время для сказки. А что может быть лучше "Хроник Нарнии" Клайва Стейплза Льюиса? Хочешь - читай, а хочешь - фильм смотри.
"Хроники Нарнии" начинаются с книги "Лев, колдунья и платяной шкаф" (правда, есть другой порядок - хронологический, где первая книга - "Племянник чародея". Но будем придерживаться порядка, который составил сам автор, порядка написания книг).

Книга року Бі-Бі-Сі

Бі-Бі-Сі визнали книгою 2010 року -- "Ворошиловград" Сергія Жадана. Треба буде прочитати. Хоч після "Депеш мод" вирішила, що мені не 16, не 18 і не 20, не розумію приколу у напиванні до одурі, обкурюванні і житті як бомжі не знати де і не знати з ким. Та може Жадан виріс з цього "андеграунду", у буквальному перекладі - підземелля.

Морис Метерлинк

Днями дочитала книгу Моріса Метерлінка "Синяя птица". Не дуже охоча до драматургії. Різних п*єс, так само, як і віршів, не читаю. Але цього разу взялась. Думала, може, полюблю. Та ні, враження не змінилися, любові до драматургії не з*явилося.
До книги "Синяя птица" увійшли три п*єси автора: "Синяя птица", "Обручение" і "Пеллеас и Мелизанда". У перших двох - розповідь про подорожі Тільтіля потаємним світом. Дитяча література. Щось останнім часом так багато казок доводиться читати і дивитись фантастичні фільми.

Достучаться до небес

Хіба можна дивитися сам фільм, якщо у ньому грає Тіль Швайгер? Думаю, це фізично неможливо, бо тільки на Тіля і звертаєш увагу. Я переконана у тому, що не можна бути таким красунчиком. (Тим більше, знімати фільм про себе, але зараз не про це).
Але якщо серйозно, фільм хороший. Двоє чоловіків дізнаються, що вони смертельно хворі, і вирішують поїхати до моря, бо ніколи його не бачила. У поїздці роблять таке, чого ніколи до діагноза лікаря не зробили б. Крадуть автомобіль, чинять збройний напад, грабують банк, знімають найдорожчий номер у готелі (у багажнику автомобіля вони знайшли мільйон доларів), утікають від переслідування міліціонерів і бандитів. Крім того, роблять і хороші вчинки: розсилають гроші своїм знайомим, а герой Тіля купує своїй мамі кадилак, бо вона любить Елвіса Престлі, а він якось подарував кадилак своїй мамі. Врешті, вони дістаються до моря, де й Мартін/Тіль помирає.
Вразливих фільм змусить заплакати. Чи плакала я? Не скажу.
Фільм:

Тіль Швайгер:

До речі, це фото відомого фотографа у рамках проекту, типу, відомі чоловіки зранку. Фотограф написала, що за кадом бігають четверо дітей, що не поєднується з образом цього чоловіка.

Під сонцем Тоскани = Їсти, молитись, кохати

Десь я це вже бачила. Така думка крутилася в голові перші півгодини, коли дивилась фільм "Під сонцем Тоскани". І справді, майже точна копія "Їсти, молитись, кохати". Так само головна героїня -- американська письменниця середнього віку, у якої не склалося заміжжя, вона приїжджає в Італію, де смакує їжею, знаходить Бога (правда, у цьому фільмі вона "знаходить спільну мову" з Божою Матір*ю), а також кохання. Відмінності тільки у деяких нюансах: героїню звати Френсіс, а не Елізабет, вона після Італії не їде в Індію та Індонезію, а купує віллу і осідає там на увесь час тривалості фільму. А також, головну героїню грає на Джулія Робертс, а Даян Лейн. Як хтось написав у коментарях, старіюча актриса зі зморшками на лобі і мішками під очима. Так і є, якщо чесно, не для Даян Лейн ця роль, не виглядає вона на 30. А її партнери здаються набагато молодшими на її фоні. (Хоча в інших фільмах ця актриса мені подобається. До речі, вона була сценаристом "Фріди" з Сальмою Хайєк.)
Подумала, може, це рання екранізація книжки Елізаберт Гілберт (фільм "Під сонцем..." знятий у 2003 році, а "Їсти..." - у 2010) . Та ні, книгу під назвою "Під сонцем Тоскани" написала Френсіс Мейєс. Правда, читаючи рецензію і коментарі, сюжету фільму не спізнала, але потім хтось таки написав, що спільного у них -- таки справді тільки кілька сценок. Книгу хвалили. Зрештою, як і фільм. Як на мене, фільм -- занадто мелодраматичний.

Фільм:

Книга:

А от Даян Лейн:

І ще:

Автор з головною героїнею:

Нобелівська премія 2010 з літератури - Маріо Варгас Льоса

Маріо Варгас Льоса. Вперше про нього прочитала торік у статті. У ній йшлося, що світ читає не те, що ми. Серед імен відомих у світі письменників був і Льоса. Зі всього списку тих авторів лише книги Льоси можна було знайти в інтернеті. Але скачала їх тільки потім, коли дізналася, що цей письменник отримав Нобелівську премію--2010 з літератури. Коментарів на його книги було небагато, шукала, що прочитати, навмання. Так, натрапила "Город и псы", бо читати про політичну ситуацію і революцію у Перу не дуже хотілося. Тож "Город и псы" -- про життя молодих людей, вважай, підлітків, у військовому училищі.

Їсти, молитись, кохати

Давно не читала такої книжки, де б на кожній сторінці хотілося б підкреслити для себе якісь фрази. Чи то настільки Елізабет Гілберт автор хороший, чи просто тому, що це жіноча проза і багато знаходиш спільного.

Закінчуємо рік?

Останній місяць року. За ці кілька тижнів до Нового треба постаратися закінчити всі початі справи. Дов*язати безрукавку, довишивати картину, дочитати з десяток книжок :) , дописати всі статті... А також, розібратися зі старими стосунками, розібратись з новими... Багато ще треба зробити...
Кажуть, треба і підсумки року підвести. Що, згадувати, а коли ОЦЕ сталося? Ой, ні-ні, це ж ще позаторік почалося...

:)

It's ok!