Оце колись вичитували видання!

Знайшла у Павла Загребельного у "Голій душі". У нас би хоч трошечки вичитували книги та сумнівної якості газети і журнали...

- Нам потрібен у штаті верниголовий, - каже він.
-А що це таке?
- Ну, це ще з часів товариша Сталіна. Тоді, знаєте ж, було строго скрізь, а в редакціях особливо. Кожна помилка, хоч би тобі й маленька кома, вважалася політичною помилкою, а за це по голівці не гладили. Тому в редакціях були свіжоголові - вичитували полоси після усіх, уже перед тим, як пускати у друк. Одначе і свіжоголові могли давати зівка, тому вигадали ще верниголових, які читали всю газету догори ногами. Коли читаєш наверле, то не хапаєш слова цілком, а складаєш їх по буковці, тут уже помилки бути не може. Бо навпростець, хоч як пильно читаєш, може бути ляпсус. От був вмпадок у Харкові. В газеті "Соціалістична Харківщина" вирішила замінити заголовок, замовили художнику, він намалював, приніс, затвердили, здали в цинк, вийшла газета, дивляться: не Харківщина, а Храківщина! Або з українською енциклопедією. Коли вийшла постанова, Бажан став готувати перший том, ну, в енциклопедіх що головне? Обкладинка. Теж - малювали, малювали, робили макет, затверджували, приносили й сюди на затвердження, усі схвалили, здали у друк, прийшов відбиток, дивляться: замість "Енциклопедія" - "Енциклопудія"! А все чому? Все тому, що без верниголових.